Зростаюче невдоволення в республіканському Конгресі, незважаючи на більшість у Палаті представників, Сенаті та Білому домі, досягло точки кипіння. Ключовим джерелом цього розчарування є спікер Палати представників Майк Джонсон, оскільки кілька жінок-конгресменів публічно висловили стурбованість тим, що їхні пріоритети ігноруються.
Ситуація полягає не лише в політичних розбіжностях, але й відображає глибші системні проблеми. Деякі законодавці настільки розчаровані, що вирішили шукати можливості за межами Конгресу, демонструючи втрату віри в здатність нинішнього керівництва виконувати передвиборчі обіцянки.
Зміст
Чому виникло невдоволення?
Скарги на Джонсона багатогранні. Конгресмен Марджорі Тейлор Грін висловлює розчарування, подібне до того, яке вона висловлювала з Дональдом Трампом, зокрема через відсутність дій щодо ключових питань, таких як доступність. Представник Еліас Стефанік поставив під сумнів стратегічну компетентність Джонсона в різкій оцінці, сказавши, що сумнівається, що він буде переобраний спікером, якби голосування відбулося сьогодні.
Конгресмен Анна Пауліна Луна наполягає на двопартійній забороні торгівлі акціями, стверджуючи, що Джонсон обіцяв винести це питання на голосування, але загальмував його просування. Це підкреслює ширшу проблему: уявлення про те, що зобов’язання, взяті за закритими дверима, не перетворюються на законодавчі дії.
Коментар до “Дня подяки” та гендерної динаміки
Негативна реакція посилилася після того, як Джонсон ненавмисно прокоментував у подкасті, що він хотів би, щоб конгресмен Ліза Макклейн приготувала йому обід на День подяки. У той час як сама Макклейн виглядає домашньою, коментар вразив багатьох як зневажливий і вказує на системні проблеми, з якими стикаються жінки в республіканському керівництві.
Цей інцидент у поєднанні із загальним відчуттям ігнорування викликав гнів серед жінок-законодавців. Основна проблема полягає не лише в індивідуальних скаргах, а в тенденції, коли жінки почуваються маргіналізованими та виключеними з процесів прийняття рішень.
Історія гендерного дисбалансу в Республіканській партії
Історично Республіканська партія уникала відверто віддавати перевагу жінкам на виборах, заперечуючи проти «політики ідентичності». Однак такий підхід спричинив відставання партії від демократів щодо представництва жінок. Останніми роками відбулися зміни, оскільки Республіканська партія визнала, що для перемоги на ключових виборах необхідно обирати більше жінок, особливо після проміжних виборів 2018 року, коли кількість жінок-республіканок у Конгресі досягла історичного мінімуму.
Еліас Штефанік відіграв ключову роль у цих зусиллях, набираючи та підтримуючи жінок-кандидатів, які виправляли вразливі місця в наступних циклах. Незважаючи на цей прогрес, республіканці не бажають відкрито підтримувати гендерний набір, побоюючись звинувачень у грі з політикою ідентичності. Ця нерішучість сприяє постійному розриву між кількістю жінок-республіканців і жінок-демократів у Конгресі.
Відповідь Джонсона та вузька більшість
Спікер Джонсон рішуче заперечує будь-яку упередженість, але ще не вжив конкретних кроків для вирішення проблем, висловлених жінками-законодавцями. Його позиція ненадійна: він працює з тонкою більшістю, роблячи кожен голос критичним.
Він уже стикається з опозицією таких гучних прихильників, як Марджорі Тейлор Грін і Томас Мессі. Подальша втрата підтримки з боку його власної фракції може загрожувати його лідерству. Однак Джонсон виглядає впевнено завдяки постійній підтримці Дональда Трампа та його здатності ухвалити важливі закони, такі як нещодавній податковий законопроект.
Зрештою, майбутнє Джонсона залежить від збереження єдності партії та забезпечення більшої більшості на наступних виборах. Нинішня ситуація підкреслює зростаючу напругу між пріоритетами керівництва та вимогами різноманітного та дедалі гучнішого республіканського Конгресу.
